Слова застрягли десь у горлі,
і вже немає сил кричати
Я не буду лизати тобі душу словами
і як собака не буду гарчати
Ти повернувся до мене спиною
і закрив вуха любов'ю до неї
Ти закрився, не чуєш, не бачиш, не віриш,
а я скачу все вище до стелі
Я втомилася вірить в ілюзії,
які ти розбиваєш недавньою зустріччю
Як забути тебе? Ті короткі спогади, оббрискані кров'ю ненависті
До неї, до тебе, до себе, не знаю!
Я не вмію шукати винного.
Але те що ти плюнув згустком байдужості не робить тобі великої честі
Ти холодний, гарячий і знову холодний..
Ти як рана що гоється-крається
Ти не знаєш себе, не пізнав почуттів,
ти як кішка так нагло зі мною граєшся
Ти – повітря для мене, водночас і вакуум..
для душі..ну чому ти являєшся в сні????
Нащо приходиш, маниш тривожиш, рвеш, шматуєш мої почуття??
Ти для себе суддя, я не твій адвокат,
я, напевно, твій гріх і твій кат
Чи я кат для себе? Скоріше за все..
Я дурна і хочу дозу наркотику
Тебе, мій паршивий вошивий котику
У любому вигляді: на тарілці, у ліжку, у парку,
в музеї чи на іржавих дитячих качелях..
Я – ненормальна, ти – нікотин
Знаю, що шкодить, але як я люблю вдихати цей дим..
