Я народилася в цей світ
і тут мене життя тримає.
Лиш обпалює душу той цвіт,
сонце світло в вікна заливає,
ночі намагалися закрити очі,
грім намагався розказати
про призначення дівоче,
те, що не хотіла б знати.
Як пташка, вилетіла з дому,
доріг собі не вибирала.
Не знала Пекла, ні Едему,
і що живу я - теж не знала.
І як їм всім не помагай
все одно обмануть душу.
Якщо хочеш, то прощай.
А я не хочу. Я ж не мушу.
Над горами стеляться тумани
в рядки недописаних віршів.
Розкриваються забуті рани,
заліковані в моїй душі.
Живу під Небом над Землею,
голос свій забула в тишині.
І римою зів'ялою тією
кажеш "Зупинись!" мені.
Навіщо? У кожного свій путь
і кожен вибір зробити може...
Хором проспівати не забудь...
Вибір зробити не поможеш.
Я все чула знову й знову
той тихий шелест фраз,
замість дії - тільки відмову...
Бачила останній раз.
Кожен хоче добре жити,
але ніколи ніхто з вас
не вийде завтра помирати
за життя, за усіх нас...
