Як страшно, коли порожнеча
Заповнює душу твою,
Напружена ворожнеча,
Й не знати, що я творю.
Думки тоді лише похмурі,
Цензура б їх не пропустила,
Містом тиняюсь у зажурі,
Це карма мені відомстила.
А ти, неначе квітка в полі,
Тобі ж бо на все начхати,
Все просто чудово у Олі,
У стінах власної хати.
А я так просто не можу
Тебе не бачити днями,
Рахунки з життям я не звожу,
Та все ж, не приходжу до тями.
