Коли дрібниці знов стають важливими,
То неможливого чекаєш дива ти.
Слова пропущені - думки нав"язливі:
Та чи назавжди ми з тобою зв"язані?
Всі тексти - набрані, листи - відправлені:
Зізнання-сповіді... Душі поранені...
Серце стискається - чекає відповідь,
Та віє холодом від кожних фраз чужих.
І від минулого знов відрікаєшся,
Та передумаєш - і залишаєшся.
А потім знов і знов біжиш по колу ти -
То ніби миритесь, то - незнайомі ви.
Хто перший не стерпів - на крик зривається;
Дверима грюкне хтось й не попрощається.
Знов телефон мовчить і в скронях стукотить,
Здається: Все... Кінець... Не хочу далі жить.
І вписуєш в рядки ти біографії
Лиш епітафії. І фотографії
Порвеш ти на шматки. Та не полегшає...
І знову дзвониш ти, питаєш:"Де ти є?"
І вже цілуєтесь та обіймаєтесь,
Із ліжка кілька діб не вилізаєте.
В полоні пристрасті - душі розхристані:
Мрії - розказані, плани - розписані.
Йдете по вулиці - рука лежить в руці,
І незнайомі вам старі околиці.
Здавалось, йти б отак, не зупинятися,
І на минуле більш не озиратися.
Та мир - розірвано, зброю повернуто,
Бо на дрібниці знов увага звернута...