була схована від світу
за третьою водою на третій горі;
вітри не підпускали до неї мисливців;
п"ять смерек пильнувало тих вітрів...
була сама в собі,аж поки дорога
покликала могутнім гамором світу.
і вона зійшла з вершини вниз,на доли.
і переступила через третю воду,
не відаючи,що назад вороття не буде...
смереки зрубали.
випустили на волю вітри,
а вони - шаленці...
видувають душу з людини вмить...
і не захищає вже третя вода...
і вершина осиротіла назавжди...
і тішиться здобиччю вбогий немудрий мисливець -
навіть не звіролов,а так-аматор...
має перетліти душа до денця,
бо так і залишила вона там,на вершині прозрінь домівку,
хоч і кличе ще час до часу,споминаючи:
"Вербо Яра,відчинися!Анна-Панна йде..."