Чомусь повіяло не літнім холодом,
Я з Космача принесла нині дощ.
Гуде щось в п’ятах трохи стомлених.
Цей день минув, пройшов. А що ж?
І розтопився віск давно зі свічечки –
Це так чудово – за твоє життя...
Я переходила у брід три річечки
І Рибницю, аби дійти до Космача.
Я повернулася. Вже вечір затихає,
Сопілка, мабуть, спить у мене на столі.
Лиш свічечка за тебе залишає
Незримий, радісний і трохи згірклий слід.