Навулиці навколо тиша
Стоять дерева в жовтому вбранні
Легкий туман на місто ляже стиха
І знов будеш писати ти вірші
Осінні сльози вкриють стомленні дороги
Сумні рядки наповнюють папір
Іти сомотньо йдеш, чекаєш настороги
Думки лишаючи замість прозорих стін
Почутий крик, серед пекучої знемоги
Вогненний біль, що ріже серце на шматки
І ти один, тобі це довподоби
В журбу занурені твої думки
Твій шлях прикрашений квітками
Та вце це фальш, бо скрізь зорбиту скло
Ти розкидаєш іскри знемоглими руками
І віддаєш себе для віри у добро
У серці жевріє твоя міцна надія
Ще промінь світла в душах не погас
І ти ідеш незгубиш власну мрію
Хоч знаєш що впадеш іще не раз
Когось зустрінеш на важкій дорозі
Й віддаш їй все бо буде не шкода
НЕхай замерзнеш на холодному морозі
Та чиєсь серце буде жити не дарма!...
