В Японії сонце сідало,
Прощальний осяявши вечір,
Повільно за обрій спливало,
Хмарками прикривши плечі.
Шукали закохані зірку,
Щоб загадати бажання:
"Нехай наче сонце влітку
Палає наше кохання!"
Юнак, закоханий до бестями,
Наважився завтра сказати,
Що лише її, свою милу,
Життя усе буде кохати.
А дружина призналась милому,
Що скоро в них буде малятко,
Чоловік аж кричав від радості:
«Я щасливий, моє янголятко!»
Старенький думав, що завтра
Посадить під ґанком квіти,
А подружжя в снах побачить
Як виростуть їхні діти.
В Японії сонце сідало,
Відкривши завісу ночі,
Із вікна дівча виглядало,
Звернувши до неба очі.
Пальчиком у небо махало:
«Прощай, любе сонце, до завтра!»
Дівчатко ж просто не знало –
Що більш не настане їм завтра….
