У одній окрузі дивна чутка пішла:
“Розмовляти навчити потрібно осла”.
За послугу дивну таку, хан, чи барон,
Обіцяв заплатити аж цілий мільйон.
Люди в різних кінцях говорили: “Брехня!,
Говорити навчити не можна осла.”
Та один чоловік уваги не звертав -
У палати до хана він попрямував.
А над ним насміхались: “Навіщо возня,
Ти попробуй примусь говорити осла.”
А чоловік у вуса тільки посміхався
І пояснювати нічого не збирався.
Заключили угоду, ніхто й не почув,
Як побачили - назад чоловік повернув.
На шнурочку він, за собою, вів осла,
А на спині, з грошима, валіза була.
Зупиняє цікавий його молодик:
“Нерозважливо я, поступати не звик
І свою цікавість хочу задовольнити,
Що примусило вас цю дурницю вчинити?”
Чоловік посміхнувся, а потім сказав:
“Такого моменту дуже довго чекав,
Щоб навчати осла, я вдосталь часу маю
І валізу з грошима в руках я тримаю.
За п’ятнадцять років я, або хан помре,
Та здохне швидше осел, бо не доживе.
Знай, що мові навчати осла, не збираюся,
А грошима, до того часу, скористаюся!”
30.04.2004 р.
* * *
