А ти ще обговорював питання кохання, дружби , довіри…Наводив приклади з власного життя, висловлював невдоволення світом, своїми друзями, які не раз тебе зраджували….Говорив як важливо довіряти, відкривати душу, казати правду, просто бути відвертим….А сам…весь час мовчав, як же ти міг? Я завжди повторювала: «Скажи правду, скажи як все є, виговорись, я все зрозумію і прийму все як є.» Я навіть сказала дуже болючу фразу для мене ( яку вже давно збиралась сказати, але наважилась тільки тоді, коли почала розуміти, що щось не так).Я запитала: «Хочеш, будемо просто друзями, просто скажи, я зрозумію, чесно». Ти відвернувсь і мовчав……..Всередині все похололо. На очі набігли сльози…Серце частіше забилось, в очах потемніло…Тепер і я мовчала. Ти сидів поруч, відпустив мою руку, а я твою продовжувала тримати…Було дуже тихо. Час від часу наші погляди збігались, хоч ми і намагались не дивитись один на одного… Було страшно, боляче, руки тремтіли, в голові промайнуло все життя уривками жахливого фільму. Невже це все? Тепер доведеться змиритись з усім. А я не знаю, як тепер буду жити далі. Все переді мною поставало в тьмяних тонах, а думка про те, що вже буду без тебе не давала спокою. По щоці котились сльози… Я поринула в інший світ. В світ, де немає кохання, переживань, радості, яскравих кольорів…в світ без турбот і почуттів, де повітря насичене печаллю, де немає вірності і зради, в світ, де немає тебе…
2008р.
