Троянда на смітнику
Її знайшли мертвою недалеко від смітника. Пусті очі були широко відкриті й дивилися в яскраво-червоне небо. Від її колись красивого тіла, залишилася лише бліда подоба. Троянди не стало. Квітка засохла й була викинута на смітник.
* * *
Оля була найкрасивішою дівчиною не лишень школи, але й, мабуть, усього села. Її чорне густе волосся рівними локонами спадало на плечі, а глибокі чорні, немов дві вуглини, очі пронизували всіх гострим, проте не холодним поглядом. Саме так, безсердечного й глузливого виразу в них побачити було зась. Чудово складене тіло викликало у всіх бажання, проте, здавалося, що вона не помічала тих жагучих і брудних поглядів оточуючих, які масними очима проводжали її.
У дівчини було все, як у всіх. Нормальна сім'я, люблячі (іноді їй здавалося навіть занадто) батьки, подруги (які хоч і заздрили, проте поважали). Було, звичайно, і перше дитяче закохання у власного хрещеного батька, перший поцілунок з хлопцем з сусіднього села (він так цікаво водив своїм язиком у неї в роті. Дівчина не витримала і засміялася. Хлопця вона більше не бачила), перший сексуальний досвід (з сусідським хлопцем на сіні, яке так приємно дурманило своїми пахощами. І літо. Душна ніч липня). Тобто було все, як у всіх. Проте не все…
Оля так чекала принца на білому коні, чи мерседесі останньої моделі на крайній випадок (хоча кінь виглядав романтичніше), свою єдину долю, єдине кохання у яке зануриться з головою і яке буде, звичайно, на все життя. А саме життя, їй видавалося світлим, яскравим і, звичайно ж проблемам місця в ньому не буде.
Все сталося влітку. Саме тоді й побачила його вперше. Він приїхав до своєї тітоньки в село, чи як він говорив: "К тьотке в дєрєвню".
Юна дівчинка, зовсім наївна і така самовпевнена. Їхні погляди злилися воєдино, тіло затремтіло, очі не знаходили собі місця. А він просто усміхнувся і пішов собі далі. "У нєго, навєрноє, билі дєла", -- перекривила ти сама себе, на такій чужій і негарній вимові.
З нею ніколи такого не траплялося. В кіно все показують красиво. Особливо в американських фільмах. Вони знайомляться десь на вулиці, довго розмовляють про все на світі, а надвечір (обов'язково треба сидіти так, щоб бачити захід сонця) зливаються в жагучому поцілункові, а далі все, як ведеться (в голлівудському фільмі) любощі, що переростають у секс. Оля, мабуть була згодна на такий розвиток подій. Це ж так модерно, прикольно і по-сучасному. "А які будуть наслідки?" -- так каже мама. Які наслідки, адже це він, це - саме її доля. Оля була образилася спочатку на себе, що почервоніла. Потім величезний ком образи почав котитися на нього. Так, саме він винен, адже він не заговорив, не підійшов. Зрештою винен увесь світ. Це село, ця дорога, ця вулиця, що так не вчасно звела їх докупи.
Та нагода поговорити невдовзі з'явилася і саме тоді коли ти цього найменше чекала. І, як завше, була не підготовлена ні на йоту.
* * *
Голосно продзвенів останній дзвоник, що гнав "дорослих" дітей, себто випускників на волю, до свободи. Іспити були складені, директор, на випускному, прочитала свою тогорічну доповідь, розплакалася фальшивими сльозами. Вчитель музики на випускному, дещо перебравши зайвого, так і клеївся до випускниць, а коли і вдалося йому підчепити одну з пишечок, і затиснути десь у темному кутку, отримати дужий удар у щелепу від хлопця тої дівчинки. Та це випускний і буває всяке. Саме на таких заходах гріхочинні виродки, напившись якогось пійла, ґвалтували восьмикласниць за школою. А закінчивши свою справу, нервово закуривши блювали прямо на східці школи. Яка їх таки випустила… Літри випитого, кілограми виблюваного, десятки зґвалтованих і невдоволений, але сповнених надій (адже обіцяв зателефонувати. Чи: "Він казав, що кохає лише мене", чи інший хлам). Для Олі все закінчилося в рамках пристойного.
Літо вже добігало кінця. Попереду на дівчину чекала свобода й самостійне життя. Життя, яке спочатку так лякало, а з іншого боку було таким жаданим і довгоочікуваним.
Свобода…
Повні груди свободи, її п'янкий аромат дурманив голову. Свобода жадала її, жадала її всю, а особливо душу. Скільки планів, планів, що обов'язково здійсняться. Обов'язково! Адже інакше не може й бути.
На зупинці людей було мало, та і тих дівчина не помічала, адже попереду було нове й незвідане. У тебе в голові крутилися і гіпнотизували нові слова, що скоро повинні стати такими звичними, такими буденними. Лекція, аудиторія, деканат, сесія… Слова діяли на тебе, як сильний наркотик (хоч ти не знала різниці дії між сильним і слабким наркотиком), як найвища стадія ейфорії. Все повинне змінитися…
З динаміків магнітофона в автобусі виривалося:
"…Шалава, ла-ла-ла-ла,
Какая ти шалава…"
Бабусі між собою перемовлялися й проклинали молоде покоління на чому стоїть світ. "Ми в свойо врємя слушалі такую красивую музику, такую душевную. А ето што? Стид и срам, єй Богу". Їй було байдуже, що думають ці бабці, бо була в іншому вимірі, в іншій галактиці й системі. Твоє тіло, дійсно, було присутнє в цьому старому й пошарпаному автобусі, а розум десь далеко, десь так недосяжно далеко. Де -- й сама не уявляла.
* * *
Перший дзвінок (але геть не такий, як у школі), перша лекція. Такі незнайомі обличчя, такі нові враження, нові переживання. Ти навіть не чула першої лекції, все було таким новим, таким неважливим.
Перший учбовий день закінчився, вийшла на вулицю, дістала із маленької сумочки пачку дамських сигарет і закурила. Оля ніколи в житті не курила, а тут вирішила спробувати. Важкий нікотиновий дим сильно вдарив у горло, викликав кашель. Та це був лише початок. За кашлем голова пішла обертом. До горла ступив комок, занудив блювотний рефлекс. Сигарета в той же час полетіла до урни, перший урок виявився невдалим.
Уже збиралася йти до гуртожитку та голос, сильний голос почувся за спиною:
-- Оля! Подожді!
На голос повернулася і побачила його. Він прямував назустріч і так лагідно посміхався. Подих перехопило (невідомо чи то від сигарет, а чи від зустрічі). Що йому сказати не знала, так несподівано появився цей милий юнак, який так часто снився їй останнім часом.
Він підійшов.
-- Привіт, а я смотрю ти ілі нє ти? Ти здєсь учишься?
-- Так, я поступила саме сюди. Сьогодні був перший навчальний день. А ти? - якось несміливо запитала і вся зашарілася.
-- Да я уже на третьєм курсє. Слушай, ми собіраємся с друзьямі пойті отмєтіть начало учєбного года. Нє хочєшь с намі? Будєт вєсєло.
-- А чому б і ні, -- сказала вона і запнулася. Та, хоча, це ж свобода. І не потрібно питати мами дозволу. Дійсно, а чому б і ні. Нічого поганого не трапиться.
Компанія йшла вулицею. Тобі було так спокійно й по-справжньому драйвово. Нові друзі жартували, сміялися. Важко було відповідати даному колективові, та ти старалася. Здавалося виходило.
Ви прийшли на якусь квартиру. Гриміла музика, на столі напої. Свято почалося. Було весело, ви танцювали, випивали. Твоє тіло рухалося в такт ритмічній музиці. Олег притискався все ближче і ближче, а ти запалювала його, дозволяючи його рукам раз по разу ковзати по тобі. Декілька разів загадково посміхнутися (як в улюблених молодіжних серіалах), губи шукали інших губ. Знаходили. Жагучий поцілунок у такт улюбленої музики. Голова пішла обертом, то було не спиртне, щось інше. "А може, то любов? Та єдина, про яку мріяла" -- думалось тобі. Переводячи подих ти вирішила вийти на балкон подихати свіжим повітрям. Теплий вітерець приємно дмухнув тобі в обличчя й, немов бавлячись, перебирав локони твого волосся.
-- Ти нова дівчина Олега?
Голос прозвучав з якогось кутка. Оля повернула голову на голос і побачила хлопця в дальньому кутку балкону. Він сидів в кріслі-гойдальці й курив. Його погляд пронизував дівчину й напевне чекав вичерпної відповіді. Відповідь не заставила себе довго чекати. Тобі чомусь хотілося всьому світові прокричати про свої взаємини з Олегом. Та ніяких принад не було. То, мабуть, якась омана, казка в яку ти повірила.
-- Так, -- була коротка й вичерпна відповідь.
-- Зрозуміло, будь з ним обережнішим, -- хлопець підвів свій погляд на Олю, та з-за темних окулярів очей не можливо було розгледіти.
-- Чому? Я його люблю.
-- Будь обережна і край.
* * *
Кімната була заповнена нікотиновим димом, який клеївся до всього навкруги. Звукові хвилі, здавалося, застрягали поміж клубків сизого диму. Майже ніхто не танцював, тільки якась дівчина нервово посіпувалася під акорди новоспеченого хіта ультрапопулярної сучасної групи.
Тільки зараз ти звернула увагу на меблі в кімнаті. Посеред кімнати стояв стіл, майже весь заставлений пляшками, в кутку стояв невеликий журнальний столик, а півколом стояв диван, на якому сиділи твої нові знайомі. І лише зараз ти помітила, як новоспечені друзі втягують носами, якийсь порошок, а з ними був і Олег… В американських фільмах ти бачила, кубинців-наркоділків, наркоманів, які вживають наркотики та то був фільм, а зараз ти перебувала в кімнаті разом з усім цим. Тут поруч, зовсім поруч. Простягни руку і ти доторкнешся до одного з них. Твій мозок пробираючись крізь симбіоз свободи й алкоголю вперто й голосно закричав: "Та це ж наркотики!!!" Наркотики, тобі весь час здавалося, що це десь далеко, не в твоєму світі, а з'ясувалося, що це зовсім поруч, біля тебе.
Олег потягнув носом білу смужку порошку, із заплющеними очима відкинув голову назад і лишень тоді широко відкрив очі, тобі здавалося, що ті очі викотяться з орбіт. Впіймавши зацікавлений погляд Олі, він посміхнувся. Встав і підійшов до дівчини.
-- Ти будєш? - запитав він її.
-- А що це? - хоч ти й так прекрасно розуміла що це таке.
Олег розсміявся. Крізь товщу липкого сизого диму й шуму музики, його сміх розтягувався і звучав дещо противно, скрипляче.
-- Ето елексір счастья. Так ти будєш?
Тобі хотілося відмовитися і піти геть звідтіля. Мозок панічно бив у всі дзвони. "Дівчино, тікай звідсіль!!!" -- верещав він. Та ти вирішила інакше. Інша частина мозку сором'язливо зауважувала здоровому глузду: "Що подумають всі, що ти маленька сєльська дівчина, дєрєвня. Чи ще щось бридке й образливе. А якщо ти спробуєш один раз, нічого не трапиться. Ти ж сильна, це слабкі люди стають наркоманами, алкоголіками, а ти сильна і з тобою нічого не трапиться…" Здоровий глузд здався на милість цікавості й самоневпевненості і ти спробувала.
* * *
Сонце своїм червоним світлом гладило, дещо невпевнено, тебе й намагалося не порушувати спокій, який панував на твоєму обличчі. Оля прокинулася у своєму гуртожитку десь о четвертій годині дня. Голова нестерпно боліла, а все тіло було неначе побитим, а до того ж липким і противно слизьким. Постіль прилипла до твого мокрого й бридкого (тобі так було огидно) тіла. Пересиливши власну слабкість ти встала.
Дзвонив телефон, і своїм дзенькотом розривав твою голову на частки.
Невідомий номер.
"Хто б це був?" -- на мить промайнуло у твоїй голові.
-- Алло, -- сказала ти сонним голосом.
-- Привіт, соня! Виході із своєй конури, сєводня ми ідьом в клуб, -- телефонував Олег.
-- Я не хочу, в мене страшенно болить голова.
-- Какоє нє хочу, ти мнє вчєра обєщала і тєм болєє у мєня єсть лєкарство от твоєй мігрєні. Пойдьом?! Ну, пліз?..
-- Добре, а ти де? - тобі так не хотілося кудись іти, а тим більше -- в клуб. Та там був Олег.
-- Мінут чєрєз двадцать я буду возлє твоєй общагі. Виході.
-- Добре, -- ти повісила трубку й сама того не підозрюючи направилася в пащеку страшній потворі.
* * *
Вечірнє місто було чудовим. Осінній вечір, можливо, що востаннє бавив усіх теплом. Ви підійшли до якогось клубу, хоча на клуб це було зовсім не схоже. Брудне місце, все в сірих тонах, чи то так здавалося тобі, адже голова досі розколювалася на дрібні шматки. Це місце тобі зразу ж не сподобалося, та ти промовчала не хотілося видаватися нетямущою. Можливо. це прояви модернізму чи авангардизму, хто знає.
Гриміла музика, кислотною лавиною обкидуючи всіх навкруги.
Олег привів тебе до столика, де сиділи вчорашні знайомі.
Ви сіли.
Було багато алкоголю і знову білий порошок. І знову ти не відмовилася. І знову ти прокинулася під вечір, але не в себе в гуртожиткові, а в невідомій кімнаті, в невідомому тобі місці.
* * *
Оля розплющила очі. Сонце, яке заходило боляче різало очі. Вона на мить закрила їх знову, та цікавість, а з нею і страх невідомості окутав її. Дівчина не знала де вона, що це за місце і як вона сюди потрапила. Оля намагалася згадати, згадати все - та марно. В пам'яті виникали лише уривки картин, які не були пов'язані між собою. Намагання скласти цілісну картину не полишало дівчину. Вона пригадала несамовиті танці в клубі, потім обійми, цілунки Олега, чи когось іншого - не могла пригадати обличчя. Потім ця кімната…
Ти встала, одяглася і вже збиралася йти, як у двері хтось подзвонив. То був Олег.
-- Привєт, соня. Как спалось?
-- Де я, що трапилося цієї ночі?
-- Да ничєго такова, ти уснула.
-- Я, мабуть, піду до себе.
-- Ладно, єсли што звоні, -- чомусь останнє - єсли што, боляче вдарило по твоїх вухах, так врізалося в підсвідомість, неначе Олег знав щось, та глибоко приховав од неї. Приготував це на потім. Він був впевнений що вона обов'язково зателефонує.
* * *
Цієї ночі ти не спала. Все тіло ламало, тебе всю кидало то в жар, то в холод. Зуби цокотіли так, що складалося враження, що тебе чують на сусідній вулиці.
Десь о четвертій годині ти все ж таки наважилася зателефонувати Олегові. Трубки ніхто довго не брав, аж раптом на другому кінці дроту озвався голос Олега, ти не знала, що сказати. Через півгодини він приїхав до тебе. І знову білий порошок.
Все проходило, неначе уві сні, неначе не з тобою. Наркотики… Та потрібні були гроші. І тоді Олег приводив до тебе своїх друзів, і все заради чергової дози отрути. Ти вже не пам'ятала всіх, але перший раз відклався назавжди в твоїй пам'яті.
То було десь в середині січня, чи лютого. Було досить зимно. День складався доволі непогано. Ти жила в Олега й іноді називала його своїм чоловіком. Він не заперечував та проявляв свою любов досить незвично. Спочатку був лагідним, далі накачував наркотиками й ґвалтував. Й чим більше дівчина пручалася тим сильніше він бив її. Коли ж вона була лагідна до нього, він злився й бив її ще нещадніше.
Десь о двадцятій годині Олег повернувся, як він казав з роботи. Насправді, де він ходив, ніхто не знав. Повернувся не сам, а з давнім другом (Оля й раніше бачила цього статечного дядечка років сорока п'яти - п'ятдесяти). Всі разом сиділи вечеряли, потім Олег зірвався з місця і побіг, на запитання дівчини кинув, що нібито справи. Оля залишилася з Олегович другом наодинці. Він налив собі повну склянку. Пив і чудно так присмоктував. Випивши, перевів масний погляд на Олю. Раптом схопив її за руку й сильно смикнув до себе, повалив на стіл й почав зривати одяг. Ти кричала, та ніхто не чув, ти пручалася, та ніхто не йшов на допомогу…
Так не повинно було статися. З ким завгодно, тільки не з тобою. Не з тобою.
* * *
Тебе знайшли біля смітника. Очі дивилися на червоний захід сонця. Тебе не стало. Троянду зрізали, використали, а коли вона засохла, викинули на смітник.
Ти летиш крізь туман. Назустріч заходу сонця. Ти невагома, як вітер і прекрасна, як ранкова зоря. Твоє волосся розвівається і окутує горизонт прозорим павутинням. Ти летиш назустріч заходу сонця.
-- Будь з ним обережна.
-- А мені байдуже. Мені вже все однаково.
Настала ніч, а з нею і темрява…
Троянда на смітнику.
ID:
210190
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.09.2010 21:27:00
© дата внесення змiн: 09.09.2010 21:27:00
автор: Юрій Завгородній
Вкажіть причину вашої скарги
|
страшна дійснісь життя... всі хто дочок має - нехай научає... страшна дійсність. щодо майстерності виписаного... дещо би я змінила, але то вже не буде авторським. хоча, заради точності виразу відчуттів радила б перечитати від першої до останньої крапки - там є моменти, котрі треба змінитипідсилити. дякую за увагу! 
