Пишний сніг нагадав,
Як весни я довго чекав,
Як безнадійно я кохав,
Як безглуздо я благав…
Я намагався правду говорити,
Але цим міг тільки розсмішити,
Бо в правді брехню вбачали,
Бо в стриманості нестримного впізнали.
Сміючись з правди сумної,
Сумуючи від брехні смішної
Ховався від вдачі лихої
Шукавши схованки нової.
Час божевільний швидко мчав,
Сніг пишний тихо пролітав…
Земля ще міцно спала,
Весна вже зиму відпускала.
Пишний сніг зник,
А я лишився тим ким був
Я не чарівник
І світ мене ще бачив й чув.
Ще шепотіли старі тополі
Гойдаючись від вітру буйного
Поля й ліси здавались голі
Для серця щирого і чуйного.
Пишний сніг
Мені поміг,
Він дав згадати,
Чого слід було чекати…
2004
