Самотній кущ серед поля ріс
Він знав усіх вітрів і всі стихії,
Але розкрити не міг їм свої мрії,
Бо прокляв кущика хитрий біс.
Із поля пасовище зробили,
Хоча друзів не збільшилося в рослини,
Навіть з втручанням людини,
Думки кущика непокоїли, душили.
Чути порожнечі дорікання,
Яскраві приклади з’являлись,
А чесні очі знов ховались
Важке було оте страждання.
Яскраві приклади нічого,
Яскравість пустоти очевидної
Лукавість істоти рідної,
Важка була для нього.
Роки швидко минали
Мрії жили не вмирали,
Вітри гулом дратували
І жовте листя обривали…
Здалеку лісом запахло,
Гілля куща давно зачахло
І не могло більше радіти
Потрапити туди – перестало хотіти.
Недосяжні небесні зірки
Недосяжні деякі думки,
Бо всім їх не дістати,
Бо багато треба здолати,
А терпіння межу має,
А створіння не стальне,
Воно завжди було одне,
Воно завжди, завжди страждає.
Кінчиться день, ніч прийде…
Зорі засяють раптово…
Сум десь зникне, пропаде
Та зранку з’явиться знову.
2003
