Я знову прокидаюсь серед ночі,
Стискає в грудях, тіло все тремтить,
І знов в думках маленькі, сірі очі,
Через які так серденько болить.
Маленька дівчинка зі смутком на обличчі
Затримала свій погляд на мені,
Так пильно й болісно дивилась мені в вічі,
Ніби хотіла щось сказать мені.
І я дивилась на маленькі оченята,
Поворухнутись навіть боючись…
Вони хотіли правду розказати,
Чекало серце, гаряче б’ючись…
Навколо інші діти щебетали,
Стрибали, гралися у школі надворі
І раптом в дівчинки цієї запитали:
«А мама де твоя?» Цікаво дітворі…
«Немає…» Й опустила свої очі.
«А де вона? Чому її нема?
Чому не прийде в школу?» А ті очі
Мовчали, й наступила пауза німа.
«Скажи, Оленко, хто тебе зі школи
Сьогодні забиратиме, скажи.
І як так сталося, що ти живеш без мами,
Чому це трапилось? Усе нам розкажи.»
Мовчала дівчинка, не стала розмовляти…
А я, мов вкапана, стояла в стороні:
«Оленку я сьогодні буду забирати,»-
Й замовкла, бо забракло слів мені…
Мовчання… Й на обличчі білосніжнім
Пройшли рум’янець, радість і тепло.
Я підійшла і пригорнула ніжно,
Дуже хотілось, щоб завжди отак було:
Щоб ти в житті своїм не мала смутку,
Щоб прокидалась вранці від тих слів,
Які говорить ніжно кожна мама:
«Вставай, кохана», - ніби пташки спів.
А потім проводжала тебе в школу,
Вела за ручку донечку свою,
Торкалась ніжно білого волосся,
І говорила: «Я тебе люблю.»
А на ніч після дня прожитім разом,
Читала казку про добро та зло,
І цілувала ніжно: «На добраніч.»
Ой… Як я хочу, щоб завжди отак було…
Оленка притулилася до мене,
Така маленька, крихітна вона,
Але, нажаль, є інша роль у мене,
І разом нам не дозволяє буть вона.
І знову прокидаюсь серед ночі,
Стискає в грудях, тіло все тремтить,
І я молю у Бога за ті очі –
Нехай в житті Оленочці щастить.
ID:
195657
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 14.06.2010 18:12:14
© дата внесення змiн: 14.06.2010 18:12:14
автор: Віта
Вкажіть причину вашої скарги
|
