Не треба про вічне. Будь-ласка, про вічне - не треба:
брудними долонями лізти в паруюче небо,
тягнути до рота, ялозити по скатертині
обсмоктаним пальцем, подолом тонкої гардини
з вікна в позазір’я втирати замаслені миром
розтягнуті губи, пожмакані у недовіру –
«Замало приправ! А кісток і ропи - задостатньо!» -
розмашистим гиком візуючи вжиткопридатність
готової страви… Будь-ласка, не треба про вічне:
замацане небо забродить і стане токсичним.
І хоч я уже не боюся себе отруїти,
та краще не варто – не псуйте хоча б апетиту.
Эх! Интересная зарисовка.
Если вечное - вечно, ничего ему не сделается) Даже гигиена не поможет.
Рада была познакомиться, жаль, что Рес так тебя задержал. Было бы время разобщаться
Tara Maa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так-то воно, так... але часто для того, щоб до нього досмакуватись, мусиш багато чужих відбитків сплюнути...
а час нікуди не дівся. просто зараз він перемістився в Київ, потім (чутки ходять) попрямує у Петрівці...
Мило Иронично А, по мне - оппортунизм. Уж если, вечное/небо в процессе юзанья меняет свойства, стало быть, нужно уметь их использовать.
Tara Maa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну так нас уже і не лякають нові властивості(людський організм - така зараза, що пристосовується до більшості інших зараз, а зачасту ще й з немалою для себе користю ), але от з чисто естетичної точки зору... одним словом, дівчинка хоче якщо і зарази, то хоча би в чистому і свіжому вигляді, а не з третьодесяткових рук