* * *
Лягає, сте́литься туман,
В смерка́нні землю обіймає.
О, загадковість цих коха́нь,
О, це природи чарування.
Аж те́рпне в жилах кров палка́,
Як бачиш їхню насолоду,
Коли пару́є вся вона,
Його тепло́м укривши вроду.
Вона, як ти, в ніч дивну ту,
Сама споку́са і тендітність,
Йому красу дарує всю,
Всю свою лагідність і ніжність.
Вони не знають ще розлук
І зрад кохання їх не знало,
О, на́що ніч я бачу цю!
О, серце, на́що ти згадало!
Павло Гай-Нижник 6 березня 1991 р.
Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.34.
