Сидить гуцул біля річки,
Палить собі люльку,
Милується на смерічки,
Вудить якусь тюльку.
Раптом чує - хтось до нього
З розпачем гукає:
"Ой, спасите, ради Бога,
Тону, утопаю!"
Знову галас, лемент, крики:
"Помогите!" - й стихло...
Гуцул пішов, сів на штреку
Й каже:"Оце лихо!
Може, піти б подивиться?..."
Й тихо в вуса мовив:
"От, здавалося б, дрібниця...
А настрій - чудовий!..."
***
Примітки:
Автор - не гуцул, прохання не ототожнювати ліричного героя з автором.
Ідея: з анекдоту, почутого в телепередачі "Анекдоти по-українськи"
Штрека (місц. діалект) - залізнична вузькоколійка, прокладена зазвичай попри річку.
Це все дуже нагадує історію про гуцула з люлькою, який вудив тюльку, відпочивав. Колір річки - як радянський прапор, вже ніхто нікого не гукав, а настрій був прекрасний.
Le Magnifique відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не буду, бо неправильно зрозуміють. Один офіцер колись виспівувув , тепер він на пенсії, живе біля Львова, в Черкаську область (там його рідний край) не хоче повертатись.
Le Magnifique відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00