Це ранок вихідних. Світло.
Ніжно потягуєшся під ватною ковдрою, наче в міріадах легких хмар. І все таке біле. Біла подушка - найкраща твоя сьогоднішня подружка, білий сніг б’ється пухом об скло вікон, біла тюль легесенько колихається під різким диханням зими - вітром. Мабуть, це найбільше щастя - розуміння того, що нікуди не треба, що лише через стіну від тебе, в скляній баночці з зеленою обгорткою, що так нагадує про весну, тепло, пересипається і живе своїм життям ароматна кава.
Нікого.
Це солодка, навіть п’янка самотність. Вона заворожує і кличе назад у сон, під хмари, до найпотаємніших мрій.
Згадуєш мимо волі слова сестри :
«ніжно загорнутися в тебе, як в біле покривало неба. Проникати кінчиками пальців до кожної частини тіла, топити в тобі їх. Як серед зими о 6 ранку молитися тобі, мов теплій воді. Прагнути закривати вуха, щоб не чути голосів, що молекули наші з різних світів.» …
Так, дійсно, в моїй ідилії не вистачає лише Тебе. З твоїми холодними руками, рідними карими очима, м’яким волоссям. Крізь пальці. Закриваю очі – темно. Я чомусь гублю Твій образ у спогадах, ховаю за сімома замками, за безкінечними мембранами душі.
Ніхто не має знати.
Розплющую віки – неосяжне світло і спокій. Так краще.. Пробую спіймати повітря в долоні, надихатися цією статичністю. Завтра мене затягне в свої глибини водоворіт справ. Днів. А сьогодні я маю надихатись.
Грію погляд жовтою чашкою, насолоджуюся, смакуючи над гірку чорну каву білими пересохлими вустами. Це мій наркотик, я не казала? Кава...
Гірка, але кохана. Як Ти для мене. Як ми з тобою..
Промиваю вії в холодній воді, намагаючись прибрати з обличчя вуаль ночі. Переродитись для нового дня. Адже він катастрофічно потребує чистоти. У думках і діях, в очах.
Нікого.. Я не знаю і не хочу знати, де всі. Може, це просто доля робить мені подарунок? Презентує цей німий сумбурний день. Наодинці. Ніщо і ніхто не прорветься сюди. В мій самостворений світ з есенції серотоніну і повітря. Мої власні молекули щастя. Вони складаються в миті і усмішки на моєму обличчі. Існують собі, як автономія в цьому світі. Мріють.
Звичайний ранок вихідного дня, ніжна ковдра і гірка кава. Білий, чорний, пастельний.
Вдих – видих. Ритм солодкої самотності. Щирість.
Калатання серця раз на хвилину. Моя гіпотонія.
… вібрація мобільного в іншому кінці кімнати, а здається, що в іншому вимірі.
Твоя мелодія. Слова. Мить щастя…
