Я хотіла переключитись, закрити назавжди себе і стати пост…. Дуже легко вдавати себе байдужою, божевільною, кохати і всі помилки життя скидати на це. ВИНИТИ всіх і все, але не себе, хіба, що свою долю, але точно не себе.Називати своє життя існуванням, бо суспільство лайно, метаморфоза скривдженого капіталізмом та індустріалізмом світу. Говорити будь що аби слухали, а слухають, бо самим байдуже, що слухати, аби говорили, не мовчали, бо мовчанння це признак скукоти, а бути скучним у пост не модно.
Це так тупо: жити за канонами, ділити все на періоди. Це ж злочин – мистецтво розділювати на ренесанс, просвітництво, реалізм… . Де демократія минулого, теперішнього і майбутнього? Де демократія життя? В…! Сьогодні все має своє ім’я, свої коди, знаки та групи. Якась бібліотека, а не суспільство. Що буде далі? Що вдосконалиться? Є ще чомусь вдосконалюватись, ставати меншим, компактнішим, зручнішим? Є. Поки існує сіра речовина, світ буде змінюватися. А коли прийде кінець, ми зрозуміємо, що просто зуродували його і будемо витрачати рештки сірої речовини, щоб повернути все назад. І знаєте, ми це зробимо, але вернеться лише зовнішність, ні запаху, ні дотику справжнього не буде, все стане пластмасовим, тішитиме лише наш зір, решта чуттів нехай віддихають, тому що так легше. Парадокс: ми працюємо, тому що лінуємось жити, а наші лінощі і доведуть світ до загибелі. Ось вона, філософія постмодернізму.
Ні! Я почну засновувати філософію антипостмодернізму, і свою ідею присвячу лінощам заради праці. Час не зупиниться, лише стрілка цокатиме у ліву сторону, тому що в правій кінець. І не думайте, що смерть є цим кінцем, вона це початок невіданого старту, воскресімо її, щоб не тішити зір. Нехай день починається з півночі, а життя зі смерті!!!
ID:
166044
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.01.2010 02:09:39
© дата внесення змiн: 14.01.2010 02:09:39
автор: Іма
Вкажіть причину вашої скарги
|