Вже смеркає. Знесилений день
За вікном засинає.
А в хатині матуся
Дитятко мале колихає.
Цілий день працювала
На полі і дуже стомилась,
Над колискою ненька,
Замріявшись, тихо схилилась
Та на рідного свого
Синочка усе поглядає,
І задумавшись, про його
Щастя і долю гадає.
Що чекає в майбутньому світі
Маленького сина?
Чи підтримає хтось в час
Важкий, у нелегку хвилину,
Чи змужніє, людиною
Справжньою стати зуміє?
Чи хорошими справами
Ниву життєву засіє?
Чи любов`ю, добром його серце
По вінця наллється,
Чи щасливе гніздечко сімейне
У домі зів`ється?
І заснула, як пташечка
Над дорогим пташенятком.
І поринула в сон, в диво-сон
Із забутим початком,
Де на вулиці день,
а вона сизокрила пташина,
А дитятко її – не дитя,
а доросла людина,
Самостійно живе і крокує
По білому світі.
А вона голубицею
Сіла на зламані віти,
Заглядає тихенько
У рідне, до болю, віконце,
Де синок дорогий
проживає її, любе сонце.
А синочок сидить
За столом, п`є прокляту горілку.
Лає словом лихим
І не знає ні в чому зупинку.
А у хаті побито,
Змарновано все і пропито,
Що важкою батьківською
Працею було нажито.
Б`є безжально й жорстоко
Єдину маленьку дитину.
Ображає заморену, бідну,
Змарнілу дружину.
Стрепенулася сива голубка
На вітах зелених,
А у грудях серденько
Забилось нестримно, шалено.
І в душі наче щось
Обірвалося і заболіло.
Від нещастя пташина
Уся затряслась, затремтіла,
Закричала від горя,
Заплакала і розбудилась.
Вся в сльозах, ще не вірить,
Що це у вісні все наснилось,
І вона вже не пташка маленька,
А просто людина
І в колисочці спить,
Посміхається мило дитина.
Аж розплакалась мати,
Угору здіймаючи руки:
«Господи! Та за що таке горе,
За що такі муки!»
А Господь із небес
Їй тихесенько відповідає:
«Бо молитви твоєї за сина,
За долю не має…»
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ
04.01.2010 - 19:40
Алла Стасюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сумно, бо у моїх подруг є таке горе, є такі чоловіки, є такі сини, і матері так кусають собі
локті, але так і нічого не роблять. Мене ця тема
хоч прямо не стосується, але болить, тому вийшов
такий вірш. Дякую.
