. "Тече вода, плине життя -
Хвилини, секунди, р́оки.
Усе невпинно йде у Небуття .
Думай! Живий ти поки..."
З щоденної суєти та плину часу,
Строго дивляться Господи очі Твої.
Я вірність у серці до Тебе несу
І вічні пісні,.. що їх п'ють солов'ї.
А час наш жорстокий мчить і летить,
Та залишає обривки спогадів-дум.
І серце вже ниє, ниє й болить
І на душі не радість,.. а сум.
Кожен колись зробить підсумок дня,
Долю свою покладе на житеві терези.
Не спасе від цього ні гучне ім'я,
Ні совість, яку замінили протези.
Так, протези... Бо кожен говорить:
"Я завжди жив, як совість веліла."
І хитро, проворно зупинить мить,
Коли його совість прожорливо мліла.
Але спитає Господь на схилі дороги:
"Яку радість від совісті тої ти мав?..
Твої дні протекли, як вода крізь пороги
І що на алтар життя ти поклав?.."
знаєте, я незнаю як правильно писати вірші.у мене все починається з душі,з думки,я все кидаю і сідаю писати.а рифма приходить сама по собі.мені здається, що якщо сліпо йти по рифмі то вже не вірш,а набір слів...здається я повторяю ваші думки...точніше я їх розділяю.
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Повністю з Вами згідний. Натхнення Вам!
Хай завжди з Вами буде Слово. Слово правди і натхнення. Бо навіть в Біблії було сказано, що спочатку було слово... А поет завжди пастух слова. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298994