Вкраїни діти
Життя покласти, кажете, готові,
Існує запитання «А для кого?»
Для України? Друзі випадкові,
Вам не здається, все іде по колу…
Ви, кажете, поет, який не має зброї
Беззахисне дитя на перехрестку мрій?
Та вас таких, по-моєму, доволі -
Маленьких тіней зраджених надій.
Контужені ви бродите по світу
У пошуках погаслої свічі
І кричите, що ви Вкраїни діти,
А за плечима сховані мечі.
Вероніка Жернова
Відкинута світом
Запуталась знову, як бігла - немов навіжена,
Ховалась від себе, від Тебе, від втомлених сліз,
Ховалась за світом щораз, коли чутна сирена
Раптово кричала про вічний зі спогадів ліс.
Забута, відкинута щастям, собою і світом,
Залишена долею на перехрестку доріг
Промчалась невидимим сяйвом вчорашнього літа,
Забувши на мить про дозволений світом поріг.
В останні хвилини, останні секунди століття
Не знала про те, що це був вже останній рубіж,
Не знала - актриси не вийде, як Моніка Вітті,
Не знала, що душу поглине подібний грабіж.
Та сонячне сяйво втомилось від огріхів світу,
Зібрало всі мрії в пучок, наче янгол німий,
І вже не знайшла серед сірих будиночків цвіту, -
Він зник, як тепло, необхідне нам серед зими.
Залишилась ніч невагома - й така пустотлива
Загубленим щастям пройшла між могилами снів.
Бо сонце назавжди пропало, залишилась злива
І безліч несказаних, так необхідних їй слів...
Вероніка Жернова
ID:
132335
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 02.06.2009 15:56:29
© дата внесення змiн: 02.06.2009 15:56:29
автор: Exodus
Вкажіть причину вашої скарги
|
