|
Що є життя і всі ті негаразди?
Які? Нерадісні, але сумні, жорстокі,
Які? Безжалісні, що відбирають мрії
Й бажання жити й хочеться себе згубити.
І будь-яка людина, добра чи погана,
Зіткнеться з цим, хоч пізно, може, хоч і рано,
Але зіткнеться. Та не зрозуміє,
Що й це минеться, як дитячі мрії.
Минеться все: події, люди, друзі,
Залишиться лиш тінь і спогади болючі.
Лиш потім очі будуть вже сумніші
І серця клаптики лиш стануть більш жорсткіші.
І там, в душі, в самісінькій глибині,
Де не проникнути тоненькому промінню,
Там тихо стане так, що аж нема відлуння
Від почуттів, добра, немов в пустій тій клуні.
І в цей момент хотіла б я злетіти
У небеса прозорі та холодні.
Щоб осягнути поглядом усю земельну велич,
Відчути страх й повітря сильний опір.
Відчула б радість? Я й сама не знаю.
Напевне, страх і відчуття свободи.
А, може, лиш мізерність й страх смертельний,
Й бажання жити далі на землі, в неволі?
І я б боролась за життя, перехопивши подих,
Щоб зрозуміти сенс його, і це тривало б доти,
Поки знайшла хоча б одну причину
Не йти з життя, а в нього лиш поринуть.
27.06.2001р.
ID:
128030
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 28.04.2009 15:41:59
© дата внесення змiн: 28.04.2009 15:41:59
автор: Anasko
Вкажіть причину вашої скарги
|