Образ, ображений злими словами,
Стиха крокує в вечірній імлі,
В церкві навколішки під образами,
Молиться образ в святому теплі.
Просить у Бога забути образу,
Слізно благає пробачити всіх,
Ніби відверто, та видно одразу,
То лиш слова, а в душі – гнівний сміх.
Свічка спалахує й гасне раз по раз,
Ладаном пахне у церкві вночі,
Хто ти, словами ображений образ,
Що загубив милосердя ключі.
Ти не гнівися, мій образ забутий,
І не лукав перед Богом святим,
Винищить душу образи отрута,
Зникнеш, як сніг під теплом золотим.
