Ми такі різні, і всі обпечені.
Хтось із нас падає - хтось встає.
Ми слухаєм одні і ті ж речення,
Але кожен в них чує своє.
Та усі ми долею сплетені:
Ділим простір, час та матерію.
Як ті квіти, що у вінок вплетені,
Творим разом світу синергію.
Тому твій біль - мій біль, твоя посмішка - моя весна,
Твої сльози - мої грози, втіха твоя - моя бронь захисна!
