Не вір, що я томлюся у журбі,
нехай уже й дістав добряче сплін.
Зима програла знов-таки забіг,
від снігу залишився мокрий слід.
Не вір, що побиваюся без сну,
що відстань випробовує мене.
Вже горобці накликують весну,
в душі щось прокидається земне.
Не вір, що б’юся птахом у вікно,
то по карнизу стукає капіж.
Зима переполохалася знов,
і зникла підозріло за рубіж.
Не вір, що я скучаю у словах,
про настрій нарікаю. А хто зна.
Зима мабуть повернеться. Жива ж.
Та не захазяйнує. Йде весна!
Лишилось кілька діб зими. Хоча,
не тішить особливо новизна.
Я ж не скучаю, чуєш, не скуча…
Без тебе божеволію одна.
Весна ось-ось, зимі наперекір
теплом торкне сплетіння наших рук.
Не вір мені, коханню тільки вір,
воно нас зігріває в дні розлук.
