***
Безперервна межа
переходу у завтрашній день
з тонкорунних надій
виплітає стежки в темній ніші
трохи згаслих тривог
чи забутих на хвильку лишень,
бо ж думки, як і ми,
народившись, вже стали старіші.
У минущість віків
нас укинув заморений час.
Він спинився на мить,
мабуть, вражений вірусом ліні,
чи то геть збайдужів
до життя, до роботи, до нас,
залишивши усе
на людському вирішувать рівні.
