Ловлю себе на думці, що ти уже не та,
Твій стан і голос навіть тремтить, як бузина.
Усмішка зникла, як сніг на сонці станув,
І я на тебе крізь призму років глянув.
І було там усе і тіло пишне, молоде,
Походка стильна від бедра.
Де все пропало, де поділось усе це?
Просіли плечі, наче тягнуть два відра.
Та зморшки вкрили все чоло,
І коцюба в руках, неначе те весло,
Що по житті у рай тебе гребло,
Та догребти все ж таки змогло.
А пам'ятаєш танець свій ти на пелоні,
До крові стерті ноги і долоні.
І зал, що ніби на секунду враз завмер,
А потім стоячи аплодував тобі сам мер.
Та залишився тільки погляд тих очей,
Що заворожували й зводили із розуму мужів.
Які були для них мов маревом ночей,
І дуже сильним мотиватором гріхів.
На піку слави ти в монастир пішла,
Шукати віри в Бога бачу, що знайшла.
Дорогу праведну, послану з небес
І цей не легкий вибір, тобі підсильний Хрест.
Ти як Тереза мати вся у каятті,
Та вся любов до людства живе мов у тобі.
І ти її, як можеш, усім нам віддаєш,
Та суть життя людського все більше пізнаєш.
