Стоять сади, обшарпані вітрами,
І жужмом листя... Пахне звідкись дим.
Де-не-де яблучко вдивляється у хмари -
Йому ще хочеться побути молодим.
Оця багряність вивертає душу,
Печаль із радістю беруть в полон умить.
Спиніть мене, отямитися мушу -
Мене ця осінь споює, п'янить.
Мене нема, я серед падолисту.
Цей світ поникне, небо упаде.
Червоні грона в душу мою тиснуть,
Розхристану, як цей осінній день.
Простягне сад шерохуваті руки,
І вдарить птаха білими крильми.
Минеться сказ - мої осінні муки
Притуляться до теплої землі.
