Маленький птах, але принадний дуже.
Не сплутаєш його із іншим, друже.
Спина – сіро-зелена й барви бронзи.
А горло, воло й груди, наче сонце.
Лоб, тім’я в птаха, підборіддя – чорні,
І очі теж, немов вуглинки в горні.
На верхніх перах крилець – жовті дуги.
А на центральних – темно-бурі смуги.
Дзьоб, ноги у самця у суціль бурі.
Притягує до себе зір, в натурі.
Самка більш тьмяна, не така елітна.
Це, щоб була вона не так непомітна,
Щоби могла у світі довше жити,
Яєчка класти і малят ростити.
А чижик – красень! Груди виставляє –
Жовтенькі, й самці пісеньки співає.
Спів голосний, дзвінкий його – це диво.
Самка самця підхоплює мотиви.
Співають разом, кидають в шир «чилік»
Чижі – малі такі, та милі, щирі.
Є види барви різної й будови:
Звичайний, золотий, як жар, сосновий.
Всі люблять ліс, де сосни та ялини,
І з шишок виїдати насінини.
Бруньки з дерев ковтають ще й комашок.
Малят своїх – малих незграбних пташок,
Які з яйця – у світ, білком годують -
Із гусениць, комах їм корм готують.
Зростуть малі, насіння потягають,
Яке батьки їм з шишок витягають.
Часом чижі й траву у лісі косять –
Для себе і для діток, коли просять.
Гнізда птахи уміють маскувати.
Високо на деревах ставлять хати.
Вступати у конфлікт не поспішають.
На зиму в ирій дружно відлітають.
Як гарно! 
