Іду до себе. Тихо. Крок за кроком.
Та чую знову оклики юрби:
"Не зволікай! Не дихай! Не ганьби!
Не будь сумним, худим та карооким!"
Так хочу відігріти змерзлі руки!
Іду повільно, майже крадькома.
Попереду - зневіра та зима,
Позаду - все: кохання та розлука.
А я - такий, як є. Це суть вердикту,
Який собі сьогодні підпишу.
Не розчинився в крапельках дощу -
Живу у центрі вічного конфлікту
Мене й суспільства. Я на барикадах.
Рядки мої для інших - неформат.
Хоча й згубив колишній свій азарт,
Але зберіг себе у серенадах!
Життя напише неповторний опис...
Не розчиняйтесь у чужих словах!
Бо кожний, хто забув про власний шлях,
Ішов до себе, а прийшов до когось.
