павутина в покутті_ вібрує кубічний об'єм
ці взаємно чужі, без слухняних тіней та імен
їхні душі - вужі на пательні, і маятник б'є
і вдивляються янголи смерті з очима гієн
у байдужих до них і до себе заручниць гріха_
<
чуєш, каже глуха_ як пульсує отруєна кров
відійди, не чіпай чорне лезо і срібні гачки
бач_ шепоче сліпа, як іскряться морозом свічки
що погасли від стогонів щастя і сонних розмов_
<
скресла крига дзеркальна немов, місяць рогом прорвав
хмару більшу за світ, у якому примари живуть
сльози - згорнута ртуть, свідки ловить наляканих ґав
і збивають важку павутину, що відчай напряв
із протятих кадильним дурманом порожніх покуть_
