Мабу́ть я тільки сон, що Всесвіту наснився,
Про щастя самоти серед людського міста,
Про вітер і любов, що схожі між собою,
Про неможливість мрій, що скупчились стіною.
Про сніг в морозну ніч, що сяє, наче зорі.
Про сонце, що щодня купається у морі.
Про тебе, що колись залишив за плечима,
Мандрівець молодий з холодними очима.
Про долю таємниць, що вже не розгадати,
Про теплоту долонь, що є кому віддати.
Про волю неземну, бо я її не знаю,
Але чомусь її я більш за все кохаю…
Як скінчиться цей сон, оскільки все минає,
Най Всесвіт раптом знов колись його згадає.