* * *
Знов стурбуєш у снах:
теплим вітром, скуйовдиш волосся.
Хто так скучив із нас, –
аж гадає, що те все збулося?..
Під зірковим шатром,
у полоні весняної вроди
ще відчую нутром
твій жагуче-утішливий подих?..
Й ніч, немов на меду,
в наркотичне та млосне карання,
я слухняно, піду
за тобою в п’янке передрання.
Над зелені стежки,
повз прибиті сліди, вже й морозом…
Посмак мій заважкий,
й прокидатись од твого наркозу?..
Буде тепла весна:
хай окремо, а все-таки буде...
жаль, що в когось із нас
поселився негаданий грудень…
Чи вспокоюся тим,
що на відстані й вірші не гріють...
й, недолюблений, ти
випускаєш і мрію, й надію…
