* * *
Іскриться в травах тремке намисто,
легке й красиве, живе на дотик.
На сході сонця шепоче пристрасть,
любові хочу, як свіжий подих.
Дзвінків не хочу і клятви зайві,
війна проклята – пекельна мука.
Мов місяць шепче, у тьмянім сяйві,
«того й всі хочуть, але розлука
на вас, коханих, вдягнула пута,
серця вам ранить і душі губить,
пече прощання гірка отрута,
але щасливі усі хто любить».
Весна жахлива, кому, трагічна,
проте погожа, така барвиста.
Війна убивча, утім, не вічна,
й ніч солов’ями втішає пристрасть.