*****
Ми знаємо лиш дещицю про світ,
В якому живемо і що всіх нас
Оточує вже протягом тих літ,
Впродовж яких на нім минає час.
Хоч іноді здається, що усе
Про нього нам відомо вже, однак
Незвіданого він в собі несе
Ще більше. Нам здається тільки так.
Що більш про нього дізнаємось ми,
Тим більше і питань в нас виника,
Бо ж народились ми на нім людьми,
Бо ж випала нам доленька така.
Змиритися із нею слід нам всім
І світ не зупинятись пізнавать,
Допоки жити будемо на нім,
Хай і всього його нам не пізнать
За час короткого життя, що дане нам,
Що скінчиться у будь-якую мить,
Але не означа це, слід знать вам,
Що через те немає сенсу жить.
Чому початок є, кінець є теж,
Якого не удасться оминуть,
Коли його час прийде. Так, авжеж,
На світ цей іншії іще прийду́ть
І люди, і тварини… Кожен зна.
Усі вони впродовж усіх же літ
Приходитимуть в нього, як весна,
Допоки існуватиме цей світ.
Кінець, звичайно, прийде і його.
Коли? Цього достоту з нас ніхто
Не зна, хай як би не хотів того
Усяк з нас знати. Може, через сто,
А може, через кілька тисяч літ,
Та побиватись нам про це щомить
Не слід, а доти, доки білий світ
І ми є, слід собі на втіху жить.
Євген Ковальчук, 16. 12. 2020
ID:
1012912
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 10.05.2024 21:27:34
© дата внесення змiн: 10.05.2024 21:27:34
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|