* * *
Щоранку хочу прокидатися в м’якому ліжку,
а не стелити постіль по тривозі на твердий паркет.
Я хочу спати, не читати молитов чи книжку.
Не слідкувати за польотом траєкторії ракет,
котрі щоденно віру в Перемогу хочуть вбити.
А ми живі, на зло рашистам віримо у майбуття.
Прокляті нелюди не знають що таке любити
сім’ю, родину, батьківщину, друзів і своє життя.
Я хочу дуже мало і в житті так має бути –
спокійні діти в теплих ліжках і коханий чоловік.
Але найбільше хочу, щоб скінчився довгий «лютий»,
що розплодив страждання дикі, вкоротив суттєво вік.
