Пройшли роки, літа і весни,
А наче вчора...
На березі ріки, під трепіт течії,
Сорочку для тебе вишивала.
Та сорочка, моя гірка любов,
Моя журба, моя клята доля.
Сотні проплаканих молитов,
І украдена тобою моя воля.
Полотно - оголена і зранена душа,
Хрестик за хрестиком до неї прикладала.
Ти був і є...Моє життя
Кожну ниточку для тебе з серця ткала.
Жага і ніжність, печаль і біль,
На полотно слізьми лягали.
Надія дурила, дарувала хміль,
Все далі й далі в прірву затягала.
На пам'ять одягла, мої тобі обійми.
Ні тій фотографії, закарбувалась віра в мрію у очах.
Вишиту душу, на все віддала у прийми,
А серце, вже тоді було і досі в кайданах.
