Тварини були
недосконалими,
довгохвостими,
понуроголовими.
Крок за кроком вони
пристосовувалися,
зливалися з пейзажем,
заводили розкраску, грацію, політ.
Кіт,
тільки кіт
явився зразу
і гордовито:
народився цілком довершеним,
гуляє один і знає, чого хоче.
Людина хоче бути рибою і птахом,
змія хотіла б мати крила,
собака це дезорієнтований лев,
інженер хоче бути поетом,
муха навчається на ластівку,
поет намагається удавати з себе муху,
але кіт
хоче бути тільки котом
і кожен кіт - це кіт
від вусів до хвоста,
від ночі коли відчуває живого
пацюка до своїх золотих очей.
Немає нікого
як він,
не мають
ні місяць, ні квітка
такої будови тіла:
він один єдиний
як сонце чи топаз,
і еластичні лінії контура його тіла
сильні й витончені як
лінії носової частини корабля.
В його жовтих очах
залишається тільки
щілина
щоб розкидатися монетами вночі.
О маленький
імператор без володінь,
конквістадор без вітчизни,
маленький тигр вітальні, весільний
султан небес
на еротичному даху,
буря кохання
у всіх на виду,
ти заявляєш
коли приходиш
і сідаєш
делікатно чотирма лапками
на підлогу,
що відчуваєш
запах
недовіри
до всього
що є земного
бо воно брудне для лапок кота.
О незалежний звір
у домі, самовпевнений
символ ночі,
сонливий, гімнастичний
і відсторонений,
наймудріший кіт,
таємна поліція
осель,
символ
зі
зниклого оксамиту,
можливо немає
загадки
в твоїй поведінці,
можливо ти не загадка,
тебе знає весь світ і ти належиш
до незагадкових мешканців,
можливо так думаємо ми всі,
всі вважаємо себе господарями,
власниками наших
котів, товаришами,
колегами,
учнями чи друзями
своїх котів.
Не я.
Я не згоден.
Я не знаю кота.
Я знаю все, життя і його архіпелаги,
море і незліченні міста,
ботаніку,
пестик з його гріхами,
більш-менш математику,
кратери вулканів світу,
туманні уявлення про шкіру крокодила,
непомітну доброту пожежника,
атавістичний синій колір священника,
але не можу розгадати кота.
Мій розум спотикається об його байдужість,
в його очах так багато золота.
Pablo Neruda ODA AL GATO
Los animales fueron
imperfectos,
largos de cola, tristes
de cabeza.
Poco a poco se fueron
componiendo,
haciéndose paisaje,
adquiriendo lunares, gracia, vuelo.
El gato,
sólo el gato
apareció completo
y orgulloso:
nació completamente terminado,
camina solo y sabe lo que quiere.
El hombre quiere ser pescado y pájaro,
la serpiente quisiera tener alas,
el perro es un león desorientado,
el ingeniero quiere ser poeta,
la mosca estudia para golondrina,
el poeta trata de imitar la mosca,
pero el gato
quiere ser sólo gato
y todo gato es gato
desde bigote a cola,
desde presentimiento a rata viva,
desde la noche hasta sus ojos de oro.
No hay unidad
como él,
no tienen
la luna ni la flor
tal contextura:
es una sola cosa
como el sol o el topacio,
y la elástica línea en su contorno
firme y sutil es como
la línea de la proa de una nave.
Sus ojos amarillos
dejaron una sola
ranura
para echar las monedas de la noche.
Oh pequeño
emperador sin orbe,
conquistador sin patria,
mínimo tigre de salón, nupcial
sultán del cielo
de las tejas eróticas,
el viento del amor
en la intemperie
reclamas
cuando pasas
y posas
cuatro pies delicados
en el suelo,
oliendo,
desconfiando
de todo lo terrestre,
porque todo
es inmundo
para el inmaculado pie del gato.
Oh fiera independiente
de la casa, arrogante
vestigio de la noche,
perezoso, gimnástico
y ajeno,
profundísimo gato,
policía secreta
de las habitaciones,
insignia
de un
desaparecido terciopelo,
seguramente no hay
enigma
en tu manera,
tal vez no eres misterio,
todo el mundo te sabe y perteneces
al habitante menos misterioso,
tal vez todos lo creen,
todos se creen dueños,
propietarios, tíos
de gatos, compañeros,
colegas,
discípulos o amigos
de su gato.
Yo no.
Yo no suscribo.
Yo no conozco al gato.
Todo lo sé, la vida y su archipiélago,
el mar y la ciudad incalculable,
la botánica,
el gineceo con sus extravíos,
el por y el menos de la matemática,
los embudos volcánicos del mundo,
la cáscara irreal del cocodrilo,
la bondad ignorada del bombero,
el atavismo azul del sacerdote,
pero no puedo descifrar un gato.
Mi razón resbaló en su indiferencia,
sus ojos tienen números de oro.
ID:
1009134
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.03.2024 00:13:49
© дата внесення змiн: 22.03.2024 00:13:49
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
З 
