Що ж ти розплакався, дощик весняний –
Неговіркий щось ти нині на дню;
Не зрозуміть твоїх настроїв, файний,
Що ти, тебе не виню, а ціню.
Привід до мандрів мені до вподоби,
Де захотів – в дзеркала тротуар,
Навіть природі потрібно, що робиш,
Та і селянам, як в міру – ти дар!
Хтось з парасолькою, мріє за обрій,
Дружить з романтикою стільки літ;
Місто жде в фарбах блискучих сузір’їв,
Переливається навіть граніт.
…Так ось з дощем мило поговорили,
Сенс віддзеркалень тут легко знайшли,
Може не всі ми деталі відкрили –
Зустріч нову обумовить змогли…
В'ячеслав Шикалович
15.03.2024 р.
