Прилетіла в сад сорока,
Стала там брехати всім:
Вона бідна, одинока,
Як прожити їй старій?
Нема їсти чого й пити,
Зруйнував їй вітер дім.
Рада буде й хліба крихті,
Їй повірить хоч один?
Розпустили птахи вуха:
Знову хоче обдудить?
Бачать всі: не дуже схудла,
Хоче жалість розбудить.
Усі думали й гадали,
Хтось із них пустив сльозу.
Раптом кинув хтось їй сала,
Враз зловила на льоту.
Як упхала в рота сала,
Поминай, як звали.
Щось їм прокричала,
Що така - всі знали.
Полетіла стрімголов,
Кільки раз лиш озирнулась.
Обдурила вона знов:
Чом тоді вона всміхнулась?
А казала, що безсила,
Розучилась вже літать.
Ось яка вона брехлива!
Всіх зуміла ошукать.
