Мій розум для думок, неначе їхній дім.
Вони народжуються і живуть у нім,
Чи то вони сумні, чи то веселі,
Живуть у нім, мов люди ув оселі,
Допоки я не втілю їх в життя.
Народжують думки ті почуття,
Які живуть в мені разо́м із ними,
Неначе справжні, вірні побратими.
Якби в своїм житті не мав я почуттів,
То і думок тоді не мав би поготів.
І перші, й другі зміст життя складають,
Бо жити і творити спонукають.
Вони нас спонукають те творить,
Із чим би ми могли щасливо жить
Не нині лиш, а протягом усього
Короткого життя свого земного
Й єдиного, бо іншого життя,
Коли мине, не дасть нам майбуття.
Думки ми виражаємо словами,
В реальність втілюємо їх ділами
В потрібнім місці та у слушний час,
Щоб успіх лиш прийшов тоді до нас.
Допоки не утілиться, на всує
Та думка в голові у нас існує.
Коли ж як слід утілимо в життя
Її, то й буде з неї в нас пуття,
Яке відчуємо ми почуттями,
І повністю, а не лише місцями.
У тім і є зміст нашого життя,
Який формують думи й почуття.
Євген Ковальчук, 29. 10. 2020
ID:
1005065
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.02.2024 21:39:38
© дата внесення змiн: 05.02.2024 21:39:38
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
