Надію плекаю,
Що скоро війна
Ця дійде до краю
І, наче весна,
У край наш мир прийде
І з нього повік
Уже він не вийде,
А буде весь вік.
Надія ця гріє,
Мов сонце, мене.
І серце радіє.
Життя в нас одне.
Війна ж забирає
Його чи терза,
Мов ніж, серце крає,
Навпіл розріза.
Та світла надія
Про те, що війна
Мине, як стихія
Природна й страшна,
У серці палає,
Неначе вогонь,
Мене зігріває
Так ніжно, либонь.
В душі розцвітає
Вона, мовби квіт,
І мов пригортає
До себе весь світ.
Я певен, що стане
Все ж явом вона.
Мов крига, розтане
Страшна ця війна.
Й не будем тужити
В своєму краю,
А будемо жити
Ми в нім, як в раю.
Євген Ковальчук, 22. 11. 2022
