Він торкнувся лампи і мовив: "Джин,
Прокидайся. Час тамувати спрагу!"
Серед диких голих пустих картин
За готівку купиш хіба відвагу,
Що в тобі промінням із юних літ
Пробивалась тихо і дуже важко.
А тепер стоїш серед цих боліт,
Треш цю лампу, слухаєш ранню пташку
І чекаєш джина, щоб він прийшов
І убив усіх, всіх поганих, злих,
Рвав їх душі, різав, пускав їх кров,
Серед мертвих руд і розбитих криг...
Джин боявся. Він надто довго спав,
Він не виліз зовні, не збувся пут.
Бій вщухав, хтось гинув, перемагав,
Душі відлітати на божий суд...
Джин заснув навічно у тій пітьмі,
Серед бронзи, стертої майже вщент.
Так, стріляють навіть не на війні,
Кожен постріл має і свій акцент.
Він торкнувся лампи і мовив: "Джин,
Проклинаю! Най би тобі ні волі,
Ні живих, ні подихів, ні родин,
Най би лампа - вічність твоєї долі"...
Поле бою стихло, солдат упав,
Тепла кров стікала на сірий сніг,
Він дивився в небо і все гукав
Того джина, джина, який не зміг...
