В один із тьмяних днів неврожайного року наше віддалене поселення відвідав
монах-мандрівник. Веселий товстун, він тішився життям, дивувався її проявам, спалахував сміхом. Славив Буду, говорив мудрість. Гість назвався Хотеєм. Роздав дітям райські яблука з торби. Приготував цілющу мазь від болів у кістках. Лікував нею старих. Молодим же обіцяв успіх від старанної молитви. І, ніби слухаючи небесний дзвіночок, прийшли до нас соки життя. І підбадьорилися ми, відчувши рух у жилах наших. Зібрався народ, хтось зцілений вигукнув: «Хотей повернув нам віру! Слався, слався,наш божок!». Тут живіт променистого заколивався могутньо: «Хо,хо, змилуйтеся! Ніколи ще не сміявся я так!".