Тануть слова, мов з солодкої вати,
Липнуть у пам'яті згадки про них,
Можна комусь просто не пасувати,
Можна не бачити тих, хто не встиг.
Знов заземляйся, пустивши коріння
Глибше у спогади давніх розмов.
Наново вчись оминати каміння,
Важко ступати, куди б ти не йшов.
В небі, де сваряться хмари всевишні
І оголошують сонцю вердикт,
Стерлися ніби світанки колишні,
Хоч їм не стерти твій власний конфлікт.
Хмари затьмарюють світло і мрії,
Плигає настрій то вгору, то вниз,
В світі є хтось і з твоєї стихії,
Серед душевних емоцій і криз
Небом він стане прозорим і чистим,
Стане повітрям і стане життям.
Зоряним сяйвом він стане іскристим,
Просто відкритою будь почуттям.
