Кіт, собака і гусак
Кіт, собака і гусак,
Жили разом, якось так.
Кіт ходив на заробітки,
Собацюра шила свитки,
А гусак у них все крав,
І у шинку пропивав.
Вони його лиш журили,
Не сварили і не били,
Бо вважали гусака,
В себе вдома за синка.
Той зростав у них змалечку,
Геть від самого яєчка,
Що знайшли колись пухнасті,
На своє, мабуть, нещастя.
Був спочатку гусенятком,
В жовтім пір‘ячці малятком,
Але швидко так, ривком,
Став дебелим гусаком.
Від життя все брав нахрапом,
Називав себе Остапом,
До вина призвичаївся,
Не робив, ніде не вчився,
По хатам чужим літав,
Те, що було можна крав,
А за тим, попри тюрму,
Продавати ніс в корчму.
Кіт з собакою по людськи,
Врозумляли, але дзуськи!
Він і слухати не хтів,
Тих розумних, мудрих слів.
Гельготав щось про свободу,
Що він іншого-де, роду,
Що його цей світ допік,
Про світоглядний конфлікт,
А усі оті повчання,
І поради і зітхання,
Хай на потім десь залише,
Той, хто яйця собі лиже...
От і жили якось так,
Кіт, собака і гусак.
Якось у черговий раз,
Сів він за масний шинквас,
Пропивати здобич став,
Що за цілий день накрав.
За чарчиною чарчина,
Звисла в холодець чуприна,
Кров ударила в чоло,
І Остапа понесло –
Вирішив собі на нічку,
Знайти гарну молодичку.
Почав оком розглядатись,
З ким він буде цілуватись.
А навколо гучно, тісно,
Дим у шинку коромислом,
Навкруги одні красуні,
І веселі і розумні,
Взяв одну він навманя,
Зранку дивиться – свиня...
В двері грюкає собака,
Кіт кричить від переляку:
- Побоявся б, синку, Бога,
Ти ж гусак, а вона льоха!
Де ж ти бачив, щоб гусак,
Із свинею був ось так?
- Що мені свиняча морда,
Птиця я, але не горда,
І нікого не боюсь,
З ким завгодно, а нап‘юсь,
І до себе у кімнатку,
Приведу хоч свиноматку,
А як ввірветься терпець,
Піду з нею під вінець...
От і жили якось так,
Кіт, собака і гусак.
Швидко літо пролетіло,
Вже і листя пожовтіло,
А собака із котом,
Думу думають гуртом –
Скільки можна так ходити,
Треба хлопця оженити.
Десь знайти йому дружину,
Щоб зігнула йому спину,
Взяла б його в оборот,
Оберемками турбот,
Щоб любові почуттями,
Привела його до тями,
Щоб не товста і не тоща,
І була своя жилплоща.
Але хто піде за нього,
За опудала такого?
І знайшли йому вдівицю,
З рудим хвостиком лисицю,
Що на хуторі жила,
Біля їхнього села.
Дуже вправну господиню,
Не стару, ну так, не сильно,
А що саме головне,
В неї хата власна є!
Як гусак про те прознав,
Цілий тиждень не вживав,
Готувався до оглядин,
Іміджу свого за ради.
Як побачив молодуху,
Закохався вщент, по вуха,
Тож наступної неділі,
Шваркнули гучне весілля.
Гості добре погуляли,
Гостів гарно пригощали,
А потому молодята,
Подались до себе в хату.
Через тиждень, може більше,
Може, навіть ще пізніше,
Кіт на хутір причалапав,
Щоб провідати Остапа,
І собака разом з ним,
Із гостинчиком смачним.
Ось заходять вони в двір,
Роздивляються навкіл,
Чи то правда, чи здається?
Літня кухня димом в’ється,
Все лисичкине подвір’я,
Всипане гусячим пір’ям,
На вогні баняк стоїть,
В баняку бульйон кипить.
Їм на зустріч вибігає,
Господиня, уся сяє:
- Добридень, мої рідненькі!
Як живеться? По маленьку?
Кіт червоним став, як рак:
- Говори, де наш гусак?
- Муж мій, дорогий і милий,
Відлетів сьогодні в вирій,
Разом з гуртом парубків,
Таких самих гусаків.
Як побачив їх у небі,
(Гарно так ішли, далебі),
Як почув далекий клич,
Голову зірвало з пліч.
Я волала: - Не пущу!
А він: - Прощавай, лечу!
Я йому вчепилась в крила!
А він: - Відчепися, мила!
Там же всі мої брати,
Ну, пусти, мене, пусти!
Мене напріч відштовхнув,
І у вись як шугонув!
Нам же з вами він на згадку,
Пір’я залишив порядком…
Що ж ми тут стовбичим досі?
Прошу в хату, любі гості!
Я вас так не відпущу,
Свіжим супом пригощу…
Кіт з собакою не знали,
Навіть думки не гадали,
Що Остапчик, їх гусак,
Гультяюга і пияк,
Птах не гордий і простий,
Вайлуватий і не злий,
У веселої вдовички,
Рудохвостої лисички,
Був вже третім чоловіком,
Після півня та індика...
Ось така, малята, казка,
Й бубликів солодких в’язка,
Про собаку і кота,
Що жили біля моста.
Кіт ходив на заробітки,
Собацюра шила свитки,
Біля теплої печі,
Їли взимку калачі,
Танцювали гопака,
Тільки вже без гусака…
ID:
996276
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.10.2023 16:24:02
© дата внесення змiн: 04.11.2023 19:48:22
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно читається,повчально, цікаво.
Дотепно! 
