Життя іде повільним кроком,
Кому відміряно і скільки?
Коли схитнешся ненароком,
Ціну життю узнаєш тільки.
Життя терпляче, довго терпить,
Нам пробачає помилки.
І часто може їх все ж стерти,
Та пам"ятатимуть роки.
Ось новий день і все спочатку,
Спішим, кудись все біжимо.
І попадаєм знову в пастку,
Бо робим знову щось не "то".
Допоки є пряма дорога,
В думках: ми це переживем.
Аж тут вже старість край порога,
Та по життю іще пливем.
Під гору йти стає вже важче,
Плетуться поряд всі роки.
І вже до обрію все ближче,
Це відстань - в довжину руки.
І все позаду те, що мали,
Жили, як вміли ми колись.
Жаль, залишилось дуже мало,
Бо завітав вже падолист...
Мудрі та зворушливі Ваші життєві роздуми...
Будемо старатися держатись на плаву. Старість плутається по заду і нікуди від неї не подітись. Вище носа на неї уваги не звертати, дорога Надюшко! Нехай життя приносить Вам частіше щасливі миті!