День тихо котився за стомлений обрій.
Принишкло...розжарене сонце.
Ти ніжно в долоні стискав мою руку
Сказала: "Вщипни, чи не сон це?!"
А може це наша єдина реальність
І спали роками, щоб мати цей день.
Прийми мене всю, до краплини, як даність,
У тому, що поряд - наш дзен.
Розлука не зараз, не думай про неї,
Бо так чи інакше настане вона.
Тебе зачекалась, відкрила всі двері -
З тобою до мене спішила весна.
Маленькі яскраві комашки емоцій,
Живильна, солодка для тіла вода.
І я не скажу тобі: " Тихо!" Чи "Досить!"
Що мій ти лиш зараз - мені не шкода.
Я можу віддати тобі всю планету
В момент, коли твОє пульсує в мені.
І потім все-рівно вже буде, що десь ти,
Бо наше назавжди лишу я собі.
Можливо♥️
Та то вже надто ідеальний сценарій
Який, звісно, не є виключенням в житті та велика рідкість.
Вдячна за візит і що розфарбували мені тут красиво☘️
Неймовірно чуйно 
Схоже на "Маленький Принц" Екзюпері!
