Біль напружує тіло
Змушує рухатись, жить
Так спокою колись кортіло...
Чому так - вже не зрозуміть.
Час спинився, лиш жести,
Рівні рухи, ти чи я?
Кому цей двобій перенести
Знає лиш вічна течія.
І не важливо, як триматись,
Важливо - скільки, хто раніш
Впаде й не зможе вже піднятись,
А хто спрямує точно ніж.
У цьому проза, не вірші,
Та ритм тримається всерівно.
Емоції десь залиши,
Тоді не рушиш хибно.
